Комунальний заклад "Дитячий дошкільний заклад (ясла - садок) № 36 Харківської міської ради"

 







Сторінка практичного психолога

 

 

практичний психолог І кваліфікаційної категорії

 

 

Графік роботи

понеділок 8.00 - 12.00                   четвер     9.00 - 13.00

вівторок    9.00 - 13.00                   п'ятниця   9.00 - 13.00 

середа       9.00 - 13.00  

Індивідуальні консультації для батьків: понеділок 8.00 - 10.00

 

 

 

                      

                                                              "Це неможливо!"- сказала Причина;

                                                               Це неросудливо!” – замітив Довід;

                                                               “Це безкорисно”- сказала Гордість.          

                                                               “Спробуй!” – прошепотіла Мрія.

 

 

     Психологічна служба дошкільного закладу працює згідно «Положення про психологічну службу системи освіти України» від 03.05.99 року № 127 та спрямована на підвищення ефективності навчально-виховного процесу, своєчасному виявлені труднощів, проблем розвитку особистості дошкільників, допомогу в подоланні кризових ситуацій, профілактиці відхилень в індивідуальному розвитку та в  поведінці.

 Для роботи з дітьми, їх батьками та педагогами обладнано  психологічний кабінет, який укомплектований згідно до «Положення про психологічний кабінет дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти» від 19.10.2001 року  № 691.

 

     Визначальними напрямками  роботи у здійснені психологічного супроводу навчально-виховного процесу є:

 Соціально-психологічна діагностика, моніторинг особистісного розвитку дошкільників.
  Психокорекція відхилень в індивідуальному розвитку та поведінці, формування соціально-корисної життєвої перспективи.
Психологічний супровід підготовки дітей до школи.
Захист психологічного здоров’я всіх учасників навчально-виховного процесу.
Підвищення психологічної культури батьків, педагогів, дошкільників.

 

     Основні цілі роботи :

          оптимізація навчально-виховного процесу, поліпшення

    психологічного клімату в колективі;

         ♦  профілактика дезадаптації новоприбулих дітей;

           психологічний супровід дітей «групи ризику»;

           психологічна підготовка дітей до школи;

           психологічний супровід когнітивної сфери дошкільників;

           психологічний розвиток креативності у дошкільників;

          консультування батьків та педагогів з питань психології, її практичного використання в організації навчално-виховного процесу.

 

        Педагогічний колектив працює над впровадженням обласного науково-методичного проекту «Креативна освіта для розвитку інноваційної особистості» за темою:«Креативність  як  умова гармонійного  розвитку дошкільників».

Мета роботи:  Розвиток креативності дошкільника. 

                                             Основні завдання роботи:

 Діагностика рівня готовності педагогічного колективу працювати в креативному напрямку.

 Діагностика креативності  та творчого потенціалу  в педагогів та дітей.

 Розробка та впровадження проекту з розвитку креативності та творчого потенціалу дошкільників та педагогів. 

• Психологічний супровід креативної освіти в ДНЗ. 

 Психологічна просвіта батьків та педагогів щодо розвитку креативності дошкільників.

 

 

        


Сторінка для вихователів       

 

Взаємозвязок уяви, гри та навчання.

 

Взаємозвязок уяви, гри та навчання.

         Гра як основна діяльність дитини.

Гра посідає чільне місце в системі фізичного, морального, трудового та естетичного виховання дошкільнят. Вона активізує дитину, сприяє підвищенню її життєвого тонусу, задовольняє особисті інтереси та соціальні потреби. Враховуючи неоціненну роль гри у житті дошкільника, вважаємо за потрібне ще раз повернутися до цього питання. Наголосимо, що завдання і зміст ігрової діяльності визначаються Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні (сфера "Культура", субсфера "Світ гри ". Базова програма розвитку дітей дошкільного віку", спрямована на збалансований розвиток дитини, формування елементарних форм її життєвої компетентності, реалізацію природного потенціалу, індивідуалізацію особистісного становлення.

Проблема гри широко висвітлена в науково-методичній літературі (у працях Д.В. Менджерицької, Л.П.Усової, А.І. Сорокіної, Р.І. Жуковської, В.Г. Нечаєвої та інших авторів-класиків), у сучасних розробках, зокрема Л.В. Артемової, у багатьох статтях педагогів-практиків і методистів, які друкуються у журналах "Дошкільне виховання", "Палітра педагога" та інших педагогічних виданнях.

Незважаючи на це організація ігрової діяльності в дошкільних навчальних закладах потребує істотного вдосконалення. Вона так і не посіла належного місця в житті дітей, що пояснюється недооцінкою педагогами її ролі в різнобічному розвитку дошкільнят. У багатьох садках не створено належного ігрового середовища, недостатньо уваги приділяється формуванню в дітей уявлень про навколишній світ, їхнім самодіяльним іграм. Підпорядкування гри завданням навчання завдає вихованцям подвійної шкоди: призводить до вилучення самодіяльних ігор з життя дитячого садка, знижує пізнавальну мотивацію, що є основою формування навчальної діяльності. Майже зовсім випала з поля зору вихователів важливість формування ігрових умінь у дітей. Іноді час, відведений на ігрову діяльність, використовується для навчальних занять, гурткової роботи, підготовки до свят, ранків тощо.

При цьому варто пам'ятати, що гра як специфічна діяльність не однорідна, кожний її вид виконує свою функцію в розвитку дитини.                                                                     Умовно виділяють три класи ігор: 1) ігри з ініціативи дитини (творчі); 2) ігри з ініціативи дорослого з готовими правилами (дидактичні, рухливі); 3) народні ігри (створені народом).   Розглянемо кожний з цих видів.                                                                       

Творчі ігри становлять найбільш насичену типову групу ігор дошкільнят. Творчими їх називають тому, що діти самі визначають мету, зміст і правила гри, відображаючи здебільшого навколишнє життя, діяльність людини та відносини між людьми. Значна частина творчих ігор — це сюжетно-рольові ігри "в когось" або "в щось". Діти зображають людей, тварин, роботу лікаря, будівельника тощо. Усвідомлюючи, що гра — не справжнє життя, малюки тим часом по-справжньому переживають свої ролі, відверто вияв-ляють своє ставлення до життя, свої думки та почуття, сприймають гру як важливу справу. Насичена яскравими емоційними переживаннями, сюжетно-рольова гра залишає в свідомості дитини глибокий слід, який позначається на її ставленні до людей, їхньої праці, взагалі до життя. До сюжетно-рольових ігор належать також ігри з елементами праці та художньо-творчої діяльності.                   Різновид творчої ігрової діяльності — театралізована діяльність. Вона пов'язана зі сприйманням творів театрального мистецтва та відтворенням в ігровій формі набутих уявлень, вражень, почуттів. Ключові поняття театралізованої діяльності: сюжет, сценарій, гра за сюжетом літературного твору, театралізація, казка-переказ. Любов Артемова поділяє театралізовані ігри залежно від їх виду та специфічного сюжетно-рольового змісту на дві основні групи: режисерські ігри та ігри-драматизації.     У режисерській грі дитина як режисер і водночас "голос за кадром" організовує театрально-ігрове поле, акторами і виконавцями в якому є ляльки. В іншому випадку акторами, сценаристами, режисерами виступають самі діти, які під час гри домовляються про те, хто яку роль виконуватиме, що робитиме.  Ігри-драматизації створюються за готовим сюжетом з літературного твору або театральної вистави. План гри та послідовність дій визначають заздалегідь. Така гра важча для дітей, ніж наслідування того, що вони бачать у житті, оскільки треба добре зрозуміти й відчути образи героїв, їхню поведінку, пам'ятати текст твору (послідовність розгортання дій, реплік персонажів). У цьому й полягає особливе значення ігор-драматизацій — вони допомагають дітям глибше зрозуміти ідею твору, відчути його художню цілісність, сприяють розвитку виразності мови і рухів.                                                                            

  Ще один вид — конструкторські ігри.  Ці творчі ігри спрямовують увагу дитини на різні види будівництва, сприяють набуттю конструкторських навичок організації та зближенню дітей, залученню їх до трудової діяльності. У конструкторських іграх яскраво проявляється інтерес дітей до властивостей предмета і бажання навчитися з ним працювати. Матеріалом для цих ігор можуть бути конструктори різних видів та розмірів, природний матеріал (пісок, глина, шишки тощо), з якого діти створюють різні речі за власним задумом або за завданням вихователя. Важливо, щоб педагог допомагав вихованцям здійснити перехід від безцільного нагромадження матеріалу до створення продуманої будівлі.   При всій різноманітності творчих ігор вони мають спільні риси: діти самі або за допомогою дорослого (особливо в іграх-драматизаціях) обирають тему гри, розвивають її сюжет, розподіляють між собою ролі, добирають потрібні іграшки. Усе це має відбуватися в умовах тактовного керівництва дорослого, спрямованого на активізацію ініціативи дітей, розвиток їхньої творчої фантазії.

Ігри з правилами. Ці ігри дають можливість систематично вправляти дітей у виробленні певних навичок, вони дуже важливі для фізичного та розумового розвитку, виховання характеру й волі. Без таких ігор у дитячому садку важко було б проводити навчально-виховну роботу. Ігри з правилами діти засвоюють від дорослих, один від одного. Багато з них передається від покоління до покоління, однак вихователі, обираючи гру, обов'язково мають враховувати вимоги сучасності.  За змістом та способами ведення ігри з правилами поділяють на дві групи: дидактичні та рухливі.                                                                                 Дидактичні ігри сприяють, головним чином, розвиткові розумових здібностей дитини, оскільки містять розумове завдання, саме в розв'язанні якого й полягає сенс гри. Вони також сприяють розвитку органів чуття дитини, уваги, пам'яті, логічного мислення. Зауважимо: хоча дидактична гра — ефективний метод закріплення знань, вона аж ніяк не повинна перетворюватися на навчальне заняття. Гра захоплюватиме дитину лише в тому разі, якщо даватиме радість і задоволення. Неодмінною умовою дидактичної гри є правила, без яких діяльність набуває стихійного характеру. У добре продуманій грі саме правила, а не вихователі, керують поведінкою дітей. Правила допомагають усім учасникам гри перебувати та діяти в однакових умовах (діти отримують певну кількість ігрового матеріалу, визначають черговість дій гравців, окреслюють коло діяльності кожного учасника).                  

Народні ігри — це ігри, які походять з давніх-давен, їх побудовано з урахуванням етнічних особливостей (хороводи, забави, ігри з народною іграшкою тощо). Вони — невід'ємна складова життя дитини в сучасному дошкільному закладі, важливе джерело засвоєння загальнолюдських цінностей. Розвивальний потенціал цих ігор забезпечується не тільки наявністю відповідних іграшок, а й особливою творчою аурою, яку має створювати дорослий. У народних іграх відображається життя людей, їхній побут, національні традиції, вони сприяють вихованню честі, сміливості, мужності.

Для організації ігор важливо створити предметно-ігрове середовище. Вихідна вимога — розвивальний характер та відповідність таким принципам, як реалізація дитиною права на гру (вільний вибір іграшки, теми, сюжету гри, місця та часу її проведення); універсальність предметно-ігрового середовища, щоб діти могли разом з вихователями готувати й змінювати його, трансформувати відповідно до задуму гри, її змісту, перспектив розвитку; системність, тобто оптимальне співвідношення окремих елементів гри між собою та іншими предметами тощо. До складу предметно-ігрового середовища входять: велике організуюче ігрове коло, ігрове обладнання, іграшки, різноманітна ігрова атрибутика, ігрові матеріали. Всі ці ігрові засоби знаходяться не в абстрактному просторі, а в ігровій кімнаті, спортивній залі, на майданчику. В інтер'єрі не повинно бути нічого зайвого, всі ігрові засоби мають бути безпечними для дітей.  Для проведення ігор створюються ігрові осередки: загальний набір різних видів іграшок); драматичний (комплекти обладнання, нескладні декорації, елементи вбрання та костюми для ігор-драматизацій, інсценівок); для настільних та будівельних ігор (конструктори: дерев'яні, пластмасові, металеві, коробки, колодки та інші матеріали, знаряддя та допоміжне обладнання). Усе обладнання має бути зручним та легко трансформуватися. Діти можуть самостійно обирати гру, змінювати осередок, переходячи від однієї гри до іншої.                                                                   

Провідне місце у дитячій грі відводиться іграшкам. Вони насамперед мають бути безпечними, цікавими, привабливими, яскравими, але простими. І не тільки привертати увагу дитини, а й пробуджувати, активізувати її мислення. Усі іграшки можна умовно поділити на три типи:                1) готові іграшки (автомобілі, літаки, ляльки, різні тварини тощо);                    

               2) напівготові іграшки (кубики, картинки, конструктори, будівельний матеріал;

               3) матеріали для створення іграшок (пісок, глина, дріт, шпагат, картон, фанера, дерево).  За допомогою готових іграшок дітей ознайомлюють з технікою, навколишнім середовищем, створюють певні образи. Граючись ними, діти відтворюють свої враження, переживають яскраві почуття, активізують уяву дітей, коригують зміст ігор.                  Напівготові іграшки використовуються переважно з дидактичною метою. Маніпуляції з ними потребують активізації розумової діяльності, для виконання поставлених педагогом завдань: розташувати кубики за розміром, у порядку збільшення та зменшення, підібрати пару до картинки, скласти з деталей конструктора якусь будівлю тощо.                                                               

Матеріал для створення іграшок дає великі можливості для розвитку творчої уяви дітей. Так, залежно від віку, вони будують з піску пароплави, будинки, автомобілі, з гілочок, зібраних на прогулянці, "розбивають" у пісочнику невеликий садочок, ліплять посуд, тварин з глини. З обрізків дерева, шпагату, кольорового паперу виходить гарний, прикрашений прапорцями автомобіль тощо. Бажано комбінувати всі три типи іграшок, адже це дуже розширює можливості для творчості. До особливої групи відносимо театральні іграшки та костюми для різних персонажів, атрибути, які доповнюють створені образи. Це театрально-ігровий матеріал (іграшки, ляльки, площинні фігури, пальчикові персонажі), елементи костюмів (головні убори, різні капелюшки, комірці, манжети тощо). У дитячих садках активно використовуються персонажі-ляльки, декорації, виготовлені вихователями й дітьми власноруч.

Організація ігрової діяльності протягом дня

Протягом дня діти мають можливість гратися чотири рази: до сніданку (5-40 хв), між сніданком та заняттями (5-7 хв), на відкритому повітрі (1 год.-1 год. 30 хв), після денного сну (20-40 хв).

Ігри до сніданку розпочинаються з приходом дитини до садка, перериваються сніданком і тривають до початку занять. Завдання вихователя в цей період — так раціоналізувати педагогічний процес, щоб мати можливість організувати гру дітей в найефективніших формах, активно впливати на її хід та взаємини дітей.

У молодшій групі перевага надається іграм, в яких діти могли б якнайповніше задовольнити свої потреби в грі без складних особистісних взаємин. Це ігри, наприклад, з піском та водою, в які можна грати будь-якої пори року в кімнаті або на відкритому майданчику, нескладні будівельні ігри, під час яких може виникати потреба не тільки в індивідуальних, а й у спільних діях, погодженні задумів. Для зазначених ігор потрібний матеріал та іграшки, які спонукають дітей до рухів. У другій половині року набувають оформленого характеру рольові ігри, які дуже подобаються малечі.

У вихованців середньої групи досвід ігрової діяльності значно більший, вони приносять іграшки з дому, що урізноманітнює та ускладнює ігри. Діти швидко розуміють один одного, втілюючи свій задум. Ігри та іграшки формують почуття і думки малюків, отже, дітям слід надати якнайширші можливості гратися в усе, що їм хочеться. Вихователь коригує гру, не порушуючи її, зберігаючи її самодіяльний і творчий характер, безпосередність переживань, віру дитини в правдивість того, що діється.

Вихованцям старшої групи надаються широкі можливості для гри в рольові, будівельні, дидактичні та рухливі ігри як індивідуально, так і колективно.

Ігри дітей після сніданку мають узгоджуватися з характером та змістом подальших занять. Так, перед заняттями з рідного мовлення, математики, малювання доречними будуть ігри на розвиток мислення, уваги, уяви. Іншу спрямованість надаємо іграм, якщо наступні заняття потребують від дітей рухів (хореографія, фізкультура). Отже, керівництво іграми треба узгоджувати з педагогічним процесом. Важливо відходити від шаблонів. Ні в якому разі не варто нав'язувати щось дітям, викликаючи тим самим у них спротив, вихід з гри або її припинення. Тут доречними будуть запитання, поради, рекомендації.

Ігри між заняттями. Для всіх груп дітей добирають ігри, які передбачають незначне розумове навантаження — з дрібними іграшками, м'ячем, нескладним конструктором. Немає потреби надто регламентувати ці ігри, але бажано, щоб вони давали дитині можливість рухати-ся. У перервах між заняттями варто уникати ігор усією групою. Це втомлює дітей. Також недоречними будуть нові ігри, які потребують тривалих і складних пояснень. Перехід від ігор до занять має відбуватися спокійно та невимушено.

Ігри на відкритому повітрі. Діти можуть продовжувати гру, розпочату раніше (до занять або між ними), якщо вона їх зацікавила, або вигадати щось нове. Ці ігри бажано всіляко урізноманітнювати, оскільки є великий простір для активних рухів, тож варто якомога повніше використати ці умови, щоб вихованці могли побігати, пострибати, просто побавитися.

Організуючи ігри на відкритому повітрі, слід обов'язково враховувати такий важливий чинник, як сезонність. У холодну погоду вони мають давати достатнє навантаження, але при цьому не передбачається дотримання однакового темпу для всіх дітей, тривалої підготовки, великих зусиль, уваги. Ігри мають швидко розігрівати дітей, але без шкоди здоров'ю. Вимоги до них повинні бути індивідуалізовані, з урахуванням стану здоров'я кожного вихованця, погодних умов.

Більш цільові у цьому віці ігри з піском, будівельним матеріалом, що є початком конструкторської діяльності. Педагог обов'язково навчає дітей грати, створює ігрову ситуацію, безпосередньо спілкується з вихованцями, використовуючи методи прямого впливу. Водночас має місце й опосередкований вплив через іграшку, нескладну інсценівку тощо. Малюкам цього віку подобаються сюжетно-рольові ігри на побутові теми, пов'язані з повсякденним життям (наприклад, дівчатка грають у ляльки, хлопчики — з машинами).

Вихованцям середньої групи можна запропонувати для гри різноманітні природні матеріали. Води і піску має бути вдосталь. У цей віковий період також проводять дидактичні ігри, пов'язані з рухом. Це ігри-загадки, де діти рухами зображають якийсь предмет або дію. їх доцільно проводити після бігу або іншого активного фізичного навантаження. Продовжується збагачення сюжетно-рольових ігор ("водії", "сім'я", "магазин", "залізниця", "пілоти", "лікарня", "зоопарк" та ін.). Чергування ігор з правилами і без них сприяє розвитку та урізноманітненню ігор, їхньому виховному впливові на дітей. Важливий постійний контакт вихователя з дітьми як опосередкований, так і безпосередній. Хоча вміння самоорганізації ігор у середній групі ще невеликі, варто на них спиратися, коригуючи в разі потреби зміст та умови гри.

У старшій групі можна запропонувати дошкільнятам перед виходом на майданчик домовитися, у що і як вони гратимуть. Це відразу надасть спрямованості їхній діяльності. Деякі ігри (в "моряків", "льотчиків", "космонавтів") можуть тривати тижнями, поступово розвиваю-чись. Доцільні ігри-драматизації (якщо план гри, послідовність дій визначено заздалегідь), дидактичні, сюжетно-рольові, рухливі ігри. Втручання вихователя має зводитися до порад, як краще організувати задуману гру. Для цього досить побіжних зауважень під час збирання на прогулянку. Для кращої самоорганізації бажано, щоб діти у групі знали кілька ігор і вміли у них грати. Важливий і спосіб організації дітей. Наприклад, вони можуть обрати ведучого в грі самі за допомогою лічилки, або його призначить вихователь.

Ігри після денного сну в усіх групах проходять у кімнаті або на відкритому повітрі. Кімнату, в якій грають діти, бажано віддати повністю у їхнє розпорядження: розташування меблів, іграшок підпорядковується грі. Вихователь спрямовує дитячу самодіяльність, сам бере участь, ознайомлює дошкільнят з новою грою. Якщо вони грають у різні види ігор, виховні завдання урізноманітнюються та індивідуалізуються.

Надвечір можна продовжити будівельні та рольові ігри, розпочаті на відкритому повітрі. У дітей накопичується достатньо образів, щоб грати різні ролі, будувати споруди тощо. Рівень цих ігор значно зростає за умови, якщо вихователь запропонує завдання. Можна проводити з дітьми дидактичні ігри, зміст яких досить різноманітний. Поєднання дидактичних ігор з іншими видами дає змогу досягти значного успіху у всебічному розвитку дітей.

Улітку, коли дитячі знання та досвід значно збагатилися, менше часу витрачається на одягання, роздягання, збирання на прогулянку, є можливість повніше задовольняти потреби дітей у грі.

Так, з вихованцями молодшої групи після денного сну проводяться веселі рухливі ігри, ігри з піском та іншим будівельним матеріалом. Можна запропонувати малятам побавитися заводними іграшками, послухати музичну шкатулку, пограти в нескладну дидактичну гру типу "Вгадай, хто покликав", "Впізнай, що це", "Хто як кричить?". Якщо погода вітряна, прохолодна, доцільно організувати ігри з вітрячками або запропонувати дидактичні ігри. Сонячного спекотного дня малюкам подобається купати ляльок, мити іграшки, пускати мильні бульбашки.

Улітку у середній та старшій групах слід активно впроваджувати творчі ігри з використанням природного матеріалу. Не варто залишати поза увагою також ігри-драматизації, оскільки діти вже мають достатньо знань та досвіду для інсценування знайомих літературних творів. Старшим дошкільнятам можна запропонувати дидактичні ігри, які за змістом пов'язані з навчальною програмою з рідного мовлення, ознайомленням з навколишнім світом, з навчанням лічби тощо. Слід активно запроваджувати відгадування загадок, знаходження частин предмета та його складання, які проводяться як з усією групою, так і з окремими дітьми. У дощові дні діти охоче гратимуть у настільні ігри (шашки, шахи, ігри-лабіринти, ігри з кубиками, настільний хокей тощо).

Ігри-забави досить популярні й у старших дітей. "Веселі подорожі", "Спритні рибалки" та інші розважають та зацікавлюють їх. Але варто вдумливо поставитися до змісту цих ігор, подбати, щоб вони не лише розважали, а й слугували педагогічним цілям.

Дітям подобаються будівельні ігри. Тож матеріали для них завжди мають бути на спеціально відведеному місці, щоб діти мали можливість розпочати різні ігри — будівельні, сюжетні, які тривають кілька днів (наприклад, "Побудова дачі", яка "переобладнується" багато разів і може перетворитися на іншу споруду, куди діти проводять електрику, телефон, біля якої будують сауну тощо).

Закінчується насичений цікавими різноманітними іграми день. Вихователь нагадує, що треба навести 1 лад серед іграшок, усе покласти на свої місця. Прибиранню також можна надати вигляд гри, при цьому вихователь привчає дітей до послідовності, виконання установлених правил, підтримання порядку. "Де наші робітники?— запитує вихователь, — Мабуть, пішли вечеряти. — А треба ж матеріали до складу відвезти, щоб завтра закінчити "будівництво". Почувши такі слова, "робітники" швидко й охоче збирають матеріали. "А ви, пане водію, — запитує вихователь, — куди везете іграшки? — До шафи. — Швидше везіть, робочий день завершується, треба ставити машину в гараж".

Зміст творчих ігор та ігор з правилами — своєрідне відображення навколишньої дійсності, однак більш І безпосереднє. Мета гри може змінюватися, взаємини між людьми нестійкі, умовні й не завжди обов'язкові для кожного. На відміну від творчих зміст дидак-тичних ігор завжди відомий заздалегідь. Завдання та правила гри однаково обов'язкові для кожного. Мета дидактичних ігор — розвиток розумових здібностей.

Спільною для обох видів ігор є діяльність дітей, завдяки якій дидактичні ігри наближаються до творчих. Інтерес до дії — основний чинник, який захоплює дітей. При цьому дії якісно різняться. Так, у творчих іграх дія стихійна, не пов'язана з обов'язковими правилами. Діти самі створюють, змінюють, пристосовують правила для своїх дій, вирішують, чи вони потрібні. У дидактичних іграх ігрова дія завжди пов'язана із заздалегідь установленими правилами. Інша відмінність в ігрових діях проявляється в їхній функції, яка в творчих іграх сприяє загальному розвитку дитини, а в дидактичних — досягненню конкретної мети за допомогою різноманітних цікавих завдань.

Дорослі мають коригувати проведення всіх видів ігор. Зокрема, керівництво творчими іграми полягає в збагаченні уявлень та вражень дітей, доборі відповідних іграшок та матеріалів, збереженні безпосередніх переживань дітей, розвитку їхньої ініціативи тощо. Коли вихователь проводить дидактичні ігри, він є ініціатором, організатором, має обов'язково пояснити правила гри, стежити за її перебігом, а інколи й брати у ній безпосередню участь.

Відмінність обох видів ігор не виключає їхньої взаємодії. У дидактичних іграх діти навчаються різних видів ігрової діяльності, дотримуватися правил гри. Вони начебто проходять школу організованої поведінки, справедливих взаємин, що значною мірою переноситься й у творчі ігри. Дидактичні ігри як метод навчання в дитячому садку допомагають закріплювати здобуті знання, застосовувати їх на практиці, переносячи опрацьований матеріал у творчі ігри та збагачуючи їхній зміст. Прикладом взаємозбагачення можуть бути дидактичні ігри "Школа", "Подорож" тощо, елементи яких часто зустрічаються і в творчих іграх дітей. З іншого боку, безпосередність переживань, вільне включення дитини в дію, характерні для творчої гри, легко переносяться в дидактичні ігри, що робить їх жвавішими та цікавішими.

Незрівнянно більше взаємозв'язані дидактичні та рухливі ігри. Вони мають однакову структуру. Як у дидактичних, так і в рухливих іграх дітям дається завдання. Відмінність між дидактичними та рухливими іграми полягає, головним чином, у змісті: виконуються завдання розумового або фізичного характеру. Спільна ознака цих ігор — зацікавленість дітей у перебігу та результатах гри.

Окремі аспекти планування ігрової діяльності

План дає вихователеві змогу заздалегідь продумати методи й прийоми навчання і виховання дітей, бачити шляхи досягнення поставленої мети. Усе, що планує вихователь, має забезпечувати гармонійний розвиток особистості кожної дитини. Слід пам'ятати: планування має бути гнучким, адже на його реалізацію можуть вплинути непередбачені чинники. План — це не формальність, а неодмінна умова успішної та плідної роботи з дітьми, де головне — не схема і форма, а зміст.

Розглянемо планування сюжетно-рольової творчої гри, в якій найуспішніше формується змістовна ігрова діяльність дошкільнят та їхні взаємини. Аналіз планів навчально-виховної роботи показав, що між ігровою діяльністю та змістом занять із ознайомлення з навколишньою дійсністю, спостереженнями поза заняттями (наприклад, на прогулянці) часто немає жодного зв'язку. Але ж такі спостереження випадкові, непродумані й малоцінні для загального розвитку дитини. Також часто недостатній зв'язок між навчанням на заняттях, творчими іграми та працею дітей.

Щоб правильно організувати керівництво іграми, вихователь має, вивчивши ігрові інтереси та рівень розвитку творчих ігор своїх вихованців, скласти перспективний план розвитку ігор на місяць, квартал, півріччя, рік, вказавши теми ігор, обсяг та шляхи їхнього розвитку.

Крім того, конкретизуючи перспективний план, педагог повинен скласти календарно-тематичні плани навчально-виховної роботи (з урахуванням вікових особливостей дітей та рівня їхнього розвитку). Якщо в дітей виникла цікава й корисна у виховному сенсі гра, вихова-тель має підтримати дитячу ініціативу, змінивши намічену ним ігрову тематику.

Тематичним планом охоплюються ті розділи програми, які сприяють збагаченню змісту сюжетно-рольових та будівельних ігор, забезпечуючи концентровану подачу матеріалу з метою підтримання й розвитку інтересу до тієї чи іншої гри.

Відповідно до провідних ігрових інтересів тематичне планування має включати конкретні спостереження за предметами та явищами навколишнього середовища, екскурсії, добір художньої літератури, ознайомлення з творами мистецтва; конструювання, ліплення, аплікації і малювання; іграшки та атрибути для ігор (зазначити, що треба придбати, що — виготовити за допомогою батьків, що — разом з дітьми).

Під час гри може виникнути потреба в таких атрибутах, які не можна було передбачити заздалегідь. У таких випадках слід підтримати ініціативу дітей, допомогти виготовити або замінити іншими предметами необхідні атрибути і цим самим підтримати інтерес до гри.

Планування роботи з організації сюжетно-рольових ігор для молодших дошкільнят має свої особливості порівняно з плануванням для старших груп. Календарні плани молодших і середніх груп передбачають не лише створення умов для проведення творчих ігор, а й при-йоми навчання дітей конкретних дій з іграшками, демонстрацію конкретних ігрових дій. Вихователь планує умови та прийоми, які сприяють проведенню ігор, ним організованих, ігор за особистим задумом, ігор поруч, ігор разом тощо. У молодших групах вихователь планує свою особисту участь в іграх, що створює більш сприятливі умови для організації та керівництва іграми дітей. Ураховуючи те, що в старшому дошкільному віці гра стає самостійною діяльністю, змінюються методи та прийоми керівництва грою, що дістає відображення в календарному плані. Так, участь вихователя в іграх, яка мала велике значення в молодших групах, уже не є такою актуальною.

У календарному плані розписано прийоми стимулювання діяльності дітей: вибір теми гри, розподіл ролей, налагодження позитивних взаємин тощо. Час проведення ігор чітко не визначається, а планується сумарно з іншими педагогічними процесами. Таким чином, кількість часу, який залишається для ігор, значною мірою залежить від того, коли дитину привели до садка, які навички самообслуговування вона має, які взаємини склалися між дітьми, як вони переходять від одного режимного моменту до іншого, чи вміють добирати іграшки тощо.

Керівництво іграми здійснює безпосередньо вихователь, причому воно має бути тактовним, певною мірою інтуїтивним. Педагог ураховує індивідуальні та вікові особливості дітей, конкретну ситуацію, дитячий та власний досвід, формуючи у вихованців наполегливість, активність, готовність до подальшої діяльності.

Визначаючи компетентність дошкільнят в ігровій діяльності згідно з Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні, доцільно враховувати такі показники: складність сюжету, його чіткість, наближеність до реального життя, перспективність, логічну завершеність; визначеність ролей, їх узгодженість, типізацію та індивідуалізацію їхніх основних характеристик, адекватність ігрових дій; чітке визначення правил гри, дотримання їх дитиною; збалансоване спілкування з товаришами, оптимістичний настрій.

 

В ЯКІ ІГРИ ГРАЮТЬ НАШІ ДІТИ ?

 

   Ігри можна умовно поділити на дві групи: творчі та ігри з правилами.

Особливо подобаються дошкільнятам творчі ігри.

Цікавий експеримент провів відомий психолог Д.Б.Ельконін. Він запропонував своїм донькам грати... в сестер. Дівчатка тро­хи здивувалися (адже вони й так сестри!), але пропозицію прий­няли. За час гри, що тривала кілька днів, у них не виникало ніяких конфліктів та сварок. Виконуючи правила, вони поводи­лися так, як мають поводитися сестри: старша керувала молод­шою, поступалася їй, опікувалась нею; молодша слухалася.

Беручи на себе роль дорослого, дитина відтворює в грі його життя, діяльність та взаємини. Так вона пізнає навколишнє, зас­воює норми поведінки. Гра дає змогу самостійно застосувати набуті знання.

Моделюючи ту чи іншу життєву ситуацію, дитина має підпо­рядковувати свою поведінку вимогам ролі (матрос виконує на­кази капітана, діти слухають вихователя тощо). І якщо в грі ди­тина завжди дбайлива, смілива, уважна, приязна, то ці якості вона виявлятиме і в своїй поведінці, у спілкуванні з дорослими й ровесниками..

Придивіться до свого малого. Кого він наслідує?

Діти будь - якого віку дуже люблять гру в сім'ю. Вона дає ве­ликі можливості для формування якостей, необхідних кожній лю­дині як майбутньому сім'янинові. На жаль, взаємини батьків не завжди є взірцевими, бажаними для наслідування.

Поговоріть з дитиною про те, якими мають бути батьки: тато, наприклад, дбає про сім'ю, він і працює, і разом з мамою заку­повує продукти, виховує дітей тощо. Бажано показати дитині зразок рольової поведінки. Ігри з ляльками завжди соціально вмотивовані, рони сприяють вихованню добрих почуттів (ніж­ності, доброти, чуйності, співчуття, ласки). Але в реальному житті не завжди є умови, які можна було б брати за приклад малюко­ві. Тому батьки повинні створити такий зразок, включившись у гру своєї дитини з лялькою.

Почати можна з того, що мама чи тато заходять у квартиру з гарною лялькою. Треба відразу дати їй ім'я. Запропонувати доньці обладнати "кімнату", в якій лялька житиме.

Влаштувавши ляльці кімнату, можна показати різноманітні дії, пов'язані з доглядом за нею: годування, укладання спати, з одягання.

Запропонуйте для гри такі сюжети:

"Наша донечка прокинулась"; "Барбі збирається на прогу­лянку"; "Купання доньки" тощо.

П'ятирічна Наталя, кладучи ляльку спати, ляскає її і промовляє при цьому: "Зараз же спи, безсовісна, бо поставлю в куток!" Мати дівчинки зауважує: "А хіба так розмовляють з маленькими дітьми?" — "А бабуся завжди так мені говорить...", — відповідає мала.

Чому ж виникають ігри, які не мають позитивного впливу на виховання дитини? Справа в тому, що дошкільня через свій ма­лий життєвий досвід ще не може правильно оцінити й усвідоми­ти побачене. А свої враження отримує стихійно, спілкуючись з дорослим. Тому дуже важливо відвернути увагу дитини від не­гативного у поведінці дорослого, показати приклади, гідні для наслідування.

Дорослі не повинні байдуже ставитися до дитячої гри. Так, якщо дитина 5 - 6 років весь час тільки кладе ляльку спати, це погана гра для старшого дошкільняти, бо вона не потребує зу­силь, роботи уяви. Підкажіть ситуацію, яка допомогла б розгор­нути змістовну гру: "Давай пограємо так, нібито у нас день на­родження", "Пограємо, ніби у нас удома маленька дитина", "Ми йдемо в кіно" тощо.

Джерелами дитячої гри є насамперед спостереження (нап­риклад, при відвіданні лікарні зверніть увагу на взаємодію ліка­ря та пацієнта; при відвіданні крамниці — продавця та покупця; при поїздці в транспорті — водія та пасажирів тощо). Читання художньої літератури, перегляд телепередач, іграшки також да­ють змогу поглибити й розширити дитячі уявлення.

Ігрове спілкування дорослого з дитиною дає змогу спрямову­вати хід гри, вчить дітей діяти. Так, усі діти люблять грати в "шо­ферів". Малий сідає на стілець, крутить уявне кермо й рушає в дорогу, імітуючи при цьому гудіння двигуна. Запитайте в сина: "Ти, мабуть, їдеш у гості до свого друга? А де він живе?" Цим ви спонукаєте дитину замислитися, поставити певну мету в грі.

Всіляко заохочуйте будівельні ігри. До початку будівництва запитайте в сина, що він хоче будувати, для чого ця споруда. Порадьте, як будувати, але не поспішайте допомагати. Буває, що споруда мало схожа на задуману. Не засмучуйтеся. Для ма­лого головним є сам процес самостійного втілення задуманого в життя. Після закінчення гри поговоріть із сином про результат його творчості, подумайте разом, як назвати споруду.

Малому найлегше будувати за зразком. Дорослий пропонує розглянути будівлю, звертає увагу на розташування окремих час­тин. Це — легший варіант. Важче споруджувати за зразком, але без сторонньої допомоги. Треба, наприклад, збудувати хатку із садочком. Хай син сам вирішить, з яких деталей зводитиме ок­ремі частини будівлі, в якій послідовності це робитиме.

Старших дошкільнят можна вчити конструювати лише з част­ковим використанням зразка. Наприклад, споруду починаєте ви, а закінчує малий. Можна будувати на основі своїх уявлень, з пам'яті. Для цього треба просто пригадати побачене раніше (вок­зал, міст, будинок). Тому на прогулянках вулицями міста чи села звертайте увагу дитини на особливості навколишніх споруд. Мож­на попросити намалювати свою майбутню споруду.

Тематика споруд може бути найрізноманітніша: міст, гараж, вежа, будинок, машина, поїзд тощо.

Для розвитку дитини важливі й ігри з правилами. Тут обов'язковою є регламентація, виконання правил, бо інакше гра не складеться. Але робить це дошкільня із задоволенням, бо його приваблюють ігрові ситуації. Непомітно для себе, розв'язу­ючи пізнавальне завдання ("Відгадай, який предмет загадали", "Пізнай на голос" тощо), дитина в процесі гри закріплює знання про різні предмети та явища, збагачується її словник, розвива­ється мовлення.

Ігри з правилами умовно можна поділити на дидактичні (нав­чальні) та рухливі.

До перших належать настільно-друковані, словесні та з іг­рашками. Вони сприяють насамперед розвитку пам'яті, мислен­ня, координації рухів, формують уміння узагальнювати та порів­нювати. Малята люблять ігри з народними дидактичними іграш­ками: матрьошками, грибками ("Склади башточку", "Розклади грибочки").

Старші дошкільнята надають перевагу настільно-друкованим іграм: "Добери за кольором", "Склади картинку", "Пори року", словесним: "Відгадай", "Фанти", "Який предмет загадали", "Бу­ває — не буває" тощо.

 

 

 

 

Сторінка для батьків

  Дитина перед екраном

 

Ученые пытались выяснить, не стали ли люди, в прошлом отличав­шиеся агрессивным поведением, больше смотреть телевизор, став на несколько лет старше. Оказалось, что это не так. Это заставило пред­положить, что именно длительный просмотр телепрограмм ведет к аг­рессии, а не наоборот.

Статистика свидетельствует, что только 5,7% подростков, смотрев­ших телевизор, как правило, менее часа в день, в последующие годы применяли насилие по отношению к другим. Напротив, 22,5% из тех, кто смотрел телевизор от одного до трех часов в день, впоследствии со­вершали акты агрессии; среди тех, кто смотрел телевизор больше трех часов в день, таких оказалось 28,8%.

Телевидение и кино заменили семью в деле формирования ценно­стей.

По социологическим опросам, только 20% взрослых сознают, какой ущерб наносит психике ребенка телевидение. Они стараются как-то контролировать детей. Большинство родителей — около 50% — не об­ращают на это никакого внимания. Возможно, им выгодно, что ребе­нок хоть чем-то занят, не пристает, не мешает. Остальные же 30% считают, что телевидение показывает жизнь такой, какая она есть, и ребенок должен о ней знать. И поэтому нет ничего зазорного в том, что он смотрит все подряд, в том числе мафиозные разборки, трупы, изна­силования и т. п.

Телевидение извращает представление о реальности. Посмотрев в выходной день несколько телепередач и фильмов, создается впечатле­ние, что вокруг нас одни проститутки, голубые, бандиты, убийцы, на­сильники, грабители и им подобная мразь. Но оглянувшись вокруг, отмечаешь, что это не так. Среди наших друзей и знакомых нет ни од­ного маньяка и извращенца. И соседи наши не состоят в мафиозных структурах, не ходят на «разборки». А в телевидении это повсеместно. Может режиссеры это видят каждодневно, или у них с психикой не все в порядке, или деньги заслонили им весь мир. Да, со злом ребенок обя­зательно встретится в своей жизни. Но ведь не так часто и не с таким как показывают по телевидению. Так что он может спокойно жить и Полноценно развиваться. А что необходимо, ему расскажут родители и учителя, а позже и сам узнает то, что ему необходимо знать. А потом, «страшные» телепередачи откладываются в подсознании даже у груд­ных детей и в будущем обязательно напоминают о себе. А уж у де-1Й-телеманов и вовсе развиваются серьезные нервно-психические расстройства. Такие ребята становятся все более агрессивными, бес­покойными, капризными. Тревожность превращается в черту характе-Они боятся всего — взрывов, маньяков, похитителей, отравителей, ристов: Их отличает неустойчивое поведение и частые перепады настроения.

 

 

 

Поради батькам

                                         Правовий захист від насильства над дітьми в сім'ї

     Організація Об‘єднаних Націй прийняла низку документів – декларацій, конвенцій та інших документів, які при прийнятті їх окремими державами допомагають визначити та долати різні види дискримінації та насильства щодо особистості. Так наприклад, у Декларації ООН "Про викорінення насильства по відношенню до жінок'' , до якої приєдналася і Україна, вказується, що насильства можна віднести таке:
 • фізичне, сексуальне та психологічне насильство, яке має місце у сім’ї, включаючи побиття, сексуальне примушування по відношенню до дівчат у сім’ї, насильство, що пов‘язане з посагом, зґвалтування жінки чоловіком, пошкодження жіночих статевих органів та інші традиційні дії, які завдають шкоди жінці, а також позашлюбне насильство та насильство, що пов’язане з експлуатацією;
 • фізичне, сексуальне та психологічне насильство, яке має місце у суспільстві взагалі, включаючи зґвалтування, сексуальне примушування, сексуальне домагання та залякування на роботі, в освітніх закладах та в інших місцях, торгівлю жінками та примушування до проституції;
 • фізичне, сексуальне та психологічне насильство з боку або при потуранні держави, де б це не відбувалося.
     Отже, до Міжнародних правових документів, які спрямовані на подолання насильства над людьми відносяться:
 - Декларація прав людини, 1948 р.;
 - Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та з експлуатацією проституції третіми особами, 1950 р.;
 - Декларація про політичні права жінок, 1953 р.;
 - Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, 1963 р.;
 - Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, 1966р.;
 - Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культур¬ні права, 1966 р.;
 - Декларація ООН про ліквідацію дискримінації по відношенню до жінок, 1967 р.;
 - Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок, 1979 р.;
 - Конвенція МОП 156 про рівні відношення та рівні можливості працюючих чоловіків та жінок, 1981 р.
 - Загальна декларація прав людини, 1984 р.
 - Конвенція про права дитини, 1989 р.
 - Декларація про викоріненні насильства над жінками, 1993 р.
 - Зобов'язання, взяті Україною після Четвертої Всесвітньої конференції ООН з питань становища жінок, 1995 р.
 - Пекінська декларація Всесвітньої конференції зі становища жінок, 1995р.
     На національному рівні в Україні прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають людину від насильства в сім'ї, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства в сім'ї.
    Конституція України є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод та інтересів сім'ї та людини. Це такі статті Конституції України як: право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст.27); ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.32); право на звернення до державних інституцій (ст.40); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст.41); право на житло (ст.47); принцип рівності кожного подружжя у правах і обов'язках в шлюбі та сім'ї (ст.51); права та свободи людини й громадянина захищаються судом (ст.55); право знати свої права та обов'язки (ст.57).
    Кодекс про шлюб та сім'ю України визначає сферу сімейних та родинних відносин. Ним передбачені відповідні правові гарантії з охорони й захисту прав та інтересів сім'ї, регулюється порядок вирішення спорів між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами родини, а також визначені правові наслідки щодо недотримання ними своїх обов'язків.
    Особа, яка досягла 14-ти років, має право самостійно подавати заяви про позбавлення батьків батьківських прав.
    Основні підстави для позбавлення батьківських прав:
 1. Відмова батьків забрати дитину з пологового будинку і не виявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування.
 2. Ухилення від виконання матір'ю чи батьком своїх обов'язків по вихованню дитини. Мова йде про навмисне ухилення, коли особа повністю усвідомлює наслідки своєї поведінки.
 3. Жорстоке поводження з дитиною.
 4. Алкоголізм або наркоманія батьків.
 5. Експлуатація дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва.
 6. Засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини.

 Законодавством закріплено перелік органів і установ, які займаються попередженням жорстокого поводження з дітьми та приймають заяви про такі випадки:
 - служба у справах сім'ї, молоді та спорту;
 - кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;
 - органи опіки і піклування;
 - кризові центри;
 - органи виконавчої влади,
 - органи місцевого самоврядування, і інші державні органи,
 - Представники цих органів приймають усні або письмові заяви про випадки жорстокого поводження з дітьми, випадки насильства над дітьми або про погрози щодо їх вчинення.
    У випадку, якщо повідомлення підтверджуються, до винних осіб вживаються такі заходи:
 1. Винесення офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї ( виноситься у разі трьох і більше випадків віктимної поведінки і вручається під розпис);
 2. Взяття на профілактичний облік, осіб схильних до вчиненая насильства в сім'ї (беруть тих, кому винесено офіційне попередження, на рік);
 3. Винесення захисного припису. Ним особі, стосовно якої він винесений, забороняється вчиняти певну дію. Обмеження встановлюється на 30 днів.
 Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за адміністративні порушення, що загрожують громадському порядку й громадській безпеці та які можуть бути вчинені в побутовій сфері. До учасників таких правопорушень застосовуються: ст. 173 КУпАП, ст. 182 КУпАП, ст. 180 та 184 КУпАП.
    15 листопада 2001 року в Україні прийнято Закон «Про попередження насильства в сім'ї».
    7 червня 2003 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за вчинення насильства в сім'ї або невиконання захисного припису» (ст. 173.2 КУпАП).
    З вищевикладеного можна зробити висновок, що у сучасного людства є тяжкий гріх – це обездолені діти. Про це багато пишуть та говорять, дехто намагається їм допомагати. Але кількість дітей, які потрапили в біду, не зменшується, а навпаки, збільшується. І сьогодні діти всього світу потребують захисту. 250 млн. існують лише за рахунок важкої праці, крадіжок. 30 млн. дітей від 6 до 11 років не мають можливості відвідувати школу. Щороку від хвороб вмирає до 5 млн. дітей, з них 3,5 млн. – від хвороб, які можна вилікувати. Поширилось використання дітей, від яких відмовились батьки, для трансплантації органів. Щоденно в Україні підлітки скоюють 104 правопорушення, серед яких вбивства, пограбування, насилля, побої,неповнолітніх дітей в нашій країні – діти з різними хронічними захворюваннями.
    На жаль в Україні сьогодні таке явище, як насильство в сім’ї та кривдництво дітей, не завжди стоять у центрі уваги громадськості. Це не від зменшення таких явищ, а затемнення їх тими подіями, які привертають до себе більше уваги у соціополітичному житті країни. Це є притаманним для історії, а без розуміння цього ми приречені повторювати її. Адже історія насильства це зміна соціальних поглядів на ті чи інші явища, які супроводжують людину, якими вони є правильними чи хибними. Тому соціальні працівники, служби у справах неповнолітніх, кримінальна міліція, органи охорони здоров’я, органи опіки та піклування повинні тримати у центрі уваги усі проблеми, усі фактори, що впливають на розвиток дітей та підлітків, враховуючи їхнє оточення а також виробляти та вдосконалювати професійні навички, які допоможуть їм працювати для позбавлення гноблення у сім’ї та суспільстві, враховуючи їхнє оточення. Звичайно, одним із визначальних чинників формування в Україні соціальної політики, системи соціальної допомоги і обслуговування населення є кадрове забезпечення. Численні заклади соціальної сфери потребують дедалі більше фахівців різного профілю і рівнів сучасного типу, здатних враховувати і опиратися на соціальні та економічні реформи, ефективно діяти в сучасних умовах розвитку суспільства, вміло вивчати та ефективно застосовувати перевірений життям вітчизняний та зарубіжний досвід соціальної роботи.
    Дитинство – найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме в цей час дитина формується фізично, психічно й інтелектуально, набуває необхідних знань, умінь, навичок. І саме в цей період вона потребує найбільшої уваги і захисту. Тож державні органи повинні більше приділяти увагу до сімей, у яких є маленькі діти, проводити з батьками співбесіди.
    Для покращення роботи потрібно створити притулки для постраждалих від насильства та жорстокого поводження з метою соціальної реабілітації, де б людина могла б отримати кваліфіковану допомогу психолога та юриста. Потрібно проводити інформаційно-просвітницьку роботу на вулицях, у ВУЗах та ЗОШ (розповсюдження різних буклетів флаєрів, плакатів та ін. )
  

 Поради психолога щодо впливу телебачення, комп’ютера, ЗМІ на розвиток дитини
 

                    ДИТИНА І КОМП'ЮТЕР

    Не секрет, що комп'ютер наприкінці XX ст. — на початку XXI ст. став для дітей найулюбленішою іграшкою, порадником, навіть другом.
    Комп'ютерні ігри захоплюють увагу дітей, приваблюють їх дина-мічними сюжетами, дають їм змогу жити гострими почуттями. Не секрет, що дедалі більше дітей просиджують за комп'ютером увесь час, забуваючи про радість спілкування з рідними, друзями, залишаючись наодинці з собою, не замислюючись ані про цінності життя, ані про своє майбутнє.
    Потрібно не забувати про фактори ризику, яким піддається користувач під час тривалого перебування за комп'ютером:
    • електромагнітне випромінювання;
    • утома очей від мерехтіння екранного зображення;
    • тривала статична робоча поза;
    • психологічна втома від невідповідного оформлення та освітлення приміщення;
    • термін перебування за комп'ютером;
    • утома через неправильне ергономічне оформлення та психологічний уміст програмного забезпечення;
    • стреси, що виникають через застосування комп'ютера. Можливі небажані наслідки взаємодії дитини з комп'ютером слід ураховувати з самого початку її ознайомлення з комп'ютером. По можливості батьки повинні влаштовувати ознайомлення дитини з комп'ютером під керівництвом фахівця, який має бути обізнаний із негативними наслідками взаємодії з електронними засобами (зокрема, із комп'ютерною залежністю). На жаль, сьогодні обмаль і шейх фахівців, і їх роль відведена батькам. Добре, коли батьки мають уявлення про те, що користування комп'ютером є оманливим і призводить до надмірного перевантаження. Противагою надмірному захопленню комп'ютерними іграми і розвиток у дитини самоконтролю. З цією метою необхідно навчити п планувати тривалість комп'ютерної діяльності, а саме вчити:
    • призначати собі термін закінчення гри, після завершення якого, незалежно від етапу гри, обов'язково вимкнути пристрій (наприклад, канадські виробники дитячих розвивальних програм для дітей 4-6 років пропонують цікаві завдання, що розраховані на 7 хв активної роботи дитини з комп'ютером, а решта часу знадобиться на активні розвивальні ігри, малювання, вирізання, що пов'язані з комп'ютерним завданням);
    • заздалегідь визначати початок спілкування з комп'ютером і ввімкнути його лише тоді, коли настане час. Батькам бажано стежити за нерегулярністю такого дозвілля, робити перерви в конкретні дні.
    Зрозуміло, що цьому має передувати роз'яснювальна робота про шкідливість надмірного захоплення комп'ютером, про те, що віртуальна реальність — це не життя, це лише паралельний, але не головний процес, і тому дозовані комп'ютерні розваги потрібно поєднувати з реальними активними діями — заняттям спортом, фізичними иправами, рухливими іграми на повітрі, спілкуванням із рідними, друзями, заняттям мистецькою діяльністю (співами, танцями, малюванням, ліпленням тощо).
    Під час комп'ютерного дозвілля варто звертати увагу на інформаційні системи та розвивальні ігри, а не на ігри, що засновані на емоційному збудженні (автоперегони, зоряні війни, стрілялки тощо). Дуже корисно використовувати творчі завдання: малювання за допомогою комп'ютерних програм, заняття фотографією, літературна діяльність, робота з пізнавальними системами.
    Батьки повинні цікавитись тим, як їх діти користуються комп'ютером, контролювати зміст ігор та програм, допомагати та підбадьорювати, коли дитина виконує нові та нестандартні завдання, обговорювати комп'ютерну рекламу та агресивні ігри (це сформує розуміння того, що є для них корисним та шкідливим). Найголовніше, що потрібно пам'ятати: дитина в подальшому повинна почуватися господарем комп'ютера, а не навпаки.
                                                                                                                       
   
                                                                         Поради батькам


 • Купуючи монітор, перевірте, чи відповідає він таким стандартам: Шведський стандарт МРКII, стандарт 180 9241, частина 3.
    Ці стандарти висувають суворі вимоги щодо електромагнітного випромінювання.
    Не купуйте комп'ютери, що відтворюють нечіткі, мерехтливі зо враження - це шкодить зору.
    • Відстань від очей до монітора не повинна бути меншою ніж 70 см.
    • Під час роботи з комп'ютером необхідно зберігати правильну по-ставу. Спинка стільця повинна підтримувати нижню половину спини. Якщо є підлокітники, вони повинні відповідати зросту. Голову слід тримати прямо, з невеликим нахилом уперед. Коли починається робота з клавіатурою, руки повинні бути зігнутими приблизно під кутом 90 плечі розслаблені. Це допоможе уникнути перенавантаження хребта, м'язів плечей, рук.
    • Не забувайте про правильне освітлення, що пом'якшить мерехтіння на екрані. Не можна сидіти за дисплеєм у темряві. Освітленість кімнати має дорівнювати 300 люкс. Не можна ставити монітор навпроти вікна.
    • Для дітей віком 4-6 років фахівці пропонують розвивальні ігри, що займають 7-10 хв та поєднуються з творчими завданнями (ма¬лювання, вирізання, ліплення).
   
    
 Критерії відбору комп'ютерних програм

    • Відповідність до вікових особливостей (програми не повинні формувати навички, до яких дитина ще не готова, навчальний матеріал повинен містити приклади з реального життя дитини, що зрозуміліїй).
    • Дослідницький характер (програма ініціює участь дитини у дослідах, пізнавальній діяльності).
    • Легкість для самостійних занять (наприклад, використання навчальної програми не потребує від дитини вміння читати).
    • Дитині даються прості для розуміння вказівки та використовується незначна кількість засобів керування зображенням на екрані.
    • Розвиток широкого спектру навичок та уявлень (класифікація, прийняття рішень, експеримент тощо).
    • Високий технічний рівень (приваблива графіка, анімаційні ефекти, привабливі звукові супроводи).
    • Цікавість (стимулювання уяви дитини).
    • Стимулюючий характер (коли дитина користується розвивальною програмою, вона відчуває задоволення від досягнутого успіху. Це підвищує її самооцінку, розвиває почуття власної гідності).
    • Не забувайте, що заняття з комп'ютером повинно контролюватись батьками або фахівцем.